Захисник Незалежності
«Я прийшов до ТЦК та СП і сказав хлопцям: “Мені 59 років — потрібен я тут чи ні?”», — ділиться військовослужбовець 152 окремої механізованої бригади, Сергій.
«Повномасштабне вторгнення застало нас вдома, у Києві, в Петропавлівській-Борщагівці. Це був ранок. Вибухи, що було чути дуже добре, і все. З того часу й до сьогоднішнього дня спокою вже немає», — продовжує розповідь Сергій Іванович. «Я народився в Казахстані. Мої батьки працювали на шахті, і ми там прожили два роки. Потім ми повернулися назад до України. Мати з Київської області, батько з Житомирщини. З першого дня війни я вступив до ДФТГ, стояли на блокпостах. Потрапити було важко, бажаючих багато. Люди виходили з голими руками, зносили все, що могли. Збирали зброю дідів та прадідів, патрони з хат, бити. Потім ми отримали автомати. Пізніше почали службу повноцінно — зі зброєю».
Сергій Іванович, який в цивільному житті працював водієм-далекобійником, приєднався до ЗСУ восени 2023 року. Попри початкову відмову, його наполегливість і мотивація дозволили йому вступити до лав 152 окремої механізованої бригади.
«Україна встояла тільки за рахунок того, що люди не хотіли, щоб ворог тут був», – каже військовослужбовець, – «Ніхто не змушував людей. Я бачив, як люди були готові на все. З самого початку — з голими руками, не боялись. Це все йшло від серця. Мені розповідали всяке. 140 танків іде на Київ. На ранок кажуть – вже розбили. Це вже Перемога, 4 дні вже їх немає в Києві. Ходив до людей, підтримував. Дома не сидів».
Про службу Сергій, посміхаючись, ділиться враженнями: «Мені все в службі подобається! Для мене, як людини, важливі пунктуальність, часовий режим. Якщо щось обіцяю — виконую вчасно. Та бажання служити. Мене не влаштовує тільки одне — що ворог лізе на нашу землю. Поки йде війна, поки діти, внуки незахищені — я буду служити. Я знаю, що якщо ворог тут буде, то життя не буде. Ні для мене, ні моїм дітям, ні моїм онукам. І другого немає! Це єдине — поки ворог на нашій землі, життя не буде. Поки йде війна, допоки це все не закінчиться нашою Перемогою, нікуди не дінусь».
На актуальне питання щодо мобілізаційних процесів Сергій Іванович каже: «Щось комусь радити — це невдячна справа. Але ніхто тебе не захистить, якщо ти сам себе не захистиш. Всі будуть воювати. Такий час. Якщо є заради кого воювати, то ти будеш воювати. Якщо для тебе сім’я щось значить, то ти будеш воювати. І не будеш питати чому? І не буде по-іншому. Потрібно раніше йти, буде можливість підготуватись», — та підсумовує, — «Не страшно на війні, страшно з ким ти йдеш на ту війну. Тут з побратимами я набагато спокійніше себе відчуваю».
На запитання, якою Ви бачите Україну після Перемоги, військовослужбовець відповідає: «Хочеться справедливості. Яка справедливість? Людська. Був в Австрії чи Німеччині. Водієм-далекобійником все життя працював. Була своя вантажна машина. Я знаю, якщо я не порушую, я законослухняний громадянин, поліцейський тебе просто так не покарає. Вони в Європі і не знають, хто у них Президент, а закон не міняється. І живуть вони нормально. Питання не в тому, чи нам подобається, як вони живуть, але головне, що їх це влаштовує. І це не заважає жити за законом. А то одному за кермом пити можна, а іншому не можна пішки вийти. Закон один для всіх — по справедливості. Люди, які воюють, за це і воюють. За суспільну справедливість».
Резюмуючи розмову, запитали у Воїна, чим планує займатись після Перемоги? «Найцікавіше запитання. Нікому не буду казати. Але армія мені просто подобається. Кажуть, що я ненормальний, але мені все тут подобається».
Служимо Українському народові!
152 окрема механізована бригада UA