Захисник Незалежності
Самовіддано служити в Збройних Силах України – аби вберегти життя. Це про військовослужбовця 152 окремої механізованої бригади Романа.
Роман восени 2022 році в боях за Бахмут, як бойовий медик, приймав безпосередню участь в евакуації понад 90 поранених з поля бою. За що отримав нагороду від Президента України – медаль «За врятоване життя».
«У Бахмуті вийшло з місця в галоп. Я ніяк не готувався морально. Довелося працювати саме бойовим медиком і рятувати поранених із окопів. Тільки заходять на позиції перші наші підрозділи – і тут же через кілька годин уже запит на евакуацію. І я заходжу, а там одразу жесть – ампутації, подвійні травматичні ампутації, важкі поранення. Тобто не було часу на розкачку та адаптацію. Дуже важко було. А нині здійснити евакуацію – це взагалі подвиг… Сказати, що це все робиться заради медалей – то ні. Просто намагалися допомогти одне одному робити свою роботу. Жодного разу ми нікому не відмовили в евакуації. Всіх витягли. Я сам перед собою чесний», – каже військовий.
Як і багато військовослужбовців нині у ЗСУ, Роман до 24 лютого був цивільною людиною і успішно працював провізором. Початок великої війни він з родиною застав у рідному Чернігові. Роман дуже хотів бути корисним, і, звісно, хотів захистити свою сім’ю, яка весь час залишалася в місті. Тому в час, коли Чернігів був в оточені окупантів та потерпав він обстрілів та назріваючої гуманітарної катастрофи, Роман долучився до лав ЗСУ, як медпрацівник. Там, на околицях Чернігова, намагався ловити мобільний зв’язок із дружиною, і там же йому довелося вперше надати медичну допомогу. Це був цивільний, у якого були осколкові поранення кінцівок після артобстрілу росіян, які гатили хаотично, не розуміючи, де стоять наші військові.
«росіяни намагалися прорватися в Чернігів, на околицях були бої, десь частково у них були прориви, але їх ліквідували – повноцінного вторгнення не було. Місто відстояли спільними зусиллями… Від моменту, коли я мобілізувався у березні 2022 року і до моменту, коли побачив сім’ю, це вже початок квітня був. Місяць не бачилися. А як вийшло побачитися: ми проїжджали – і я заскочив обійняв дружину, обійняв дітей і машина мене вже чекала. Я пробув 10 хвилин вдома – і ми поїхали далі вже на нові позиції на кордон», – згадує боєць.
Про армію Роман каже, що найцінніше тут – це люди. Особливо згадує перші дні великої війни. 90% побратимів тоді були добровольцями. І «танки гриз, як барбарис» – це було не про цих людей, які здебільшого були непрофесійні військові. Люди йшли за покликом.
На запитання, що б сказав українцям, які думають, чи мобілізуватися чи чекати повістки, Роман відповідає, що кожен може знайти себе в армії та реалізовуватись.
«Мені важко оцінити, бо свій вибір я зробив давно. Моє бачення – що справді кожен військовозобов’язаний чоловік має хоча б оновити дані та дійсно готуватися. Кожен може бути корисним ЗСУ, для кожного знайдеться місце. Але переховуватись – це не варіант. І це точно не наблизить нашу Перемогу. Так, незважаючи на всі недоліки, які нині є в армії, все одно треба брати себе в руки і готуватися до того, щоб захистити Батьківщину та захистити близьких», – каже Роман.
Також військовослужбовець ділиться нюансами роботи саме бойового медика. Каже, що головне тут – концентрація і вміння не впадати в ступор. Бо ж ти чітко розумієш, що твої рішення мають дуже великий вплив на життя твоє і на життя тих, кому ти допомагаєш. Тобто найголовніше, каже Роман, – мати базу, яка буде на тебе працювати в будь-якому стані, коли ти переляканий чи контужений, чи поспішаєш. Тобто мають бути не просто навички, а вміння їх застосувати.
«Коли ти побував там, у тебе система цінностей міняється. Ти розумієш, що реально важливо в житті, за що реально варто переживати, а що навіть не варте того, щоб ти за це хвилювався. Що є просто пил… І хочеться подякувати цивільним, які допомагають. Найбільше, що треба цінувати, то це таких справжніх людей. От наприклад волонтери, які у 2022-му приїхали зі Львова. Вони за 2-3 дні дали таку базу, яка якраз мені допомогла в тому Бахмуті врятувати багато поранених. Тобто отакі звичайні люди і їхня взаємодія одне з одним рятують дуже багато життів. Якраз взаємодія цивільних та військових і творить нашу Перемогу. Головне – триматися одне одного, не опускати руки – і ми переможемо!», – впевнено каже військовий.
Є у Романа, звісно, і плани на після Перемоги. Спорт завжди був частиною його життя. До повномасштабної війни понад 5 років займався панкратіоном. Тож цим і хоче займатися надалі. А ще одна з мрій – професійно зайнятися фотографією. Але поки завдання № 1 – максимально вкластися в Перемогу.
Служимо Українському народові!
152 окрема механізована бригада UA
